A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Лозно-Олександрівська громада
Луганська область

Історична довідка

 

Лозно - Олександрівська об’єднана територіальна громада була утворена в лютому 2018 року внаслідок об’єднання  однієї селищної та двох  сільських рад:

  • Лозно-Олександрівська селищна рада;
  • Мирненська  сільська рада;
  • Солідарненська сільська рада;

Центральна садиба об’єднаної селищної територіальної громади розташована в населеному пункті смт Лозно – Олександрівка.

Лозно - Олександрівській селищній  раді підпорядковуються такі населені пункти:

  • смт Лозно-Олександрівка
  • село Олексапіль
  • село Петрівка 

Населення Лозно – Олександрівської селищної ради становить 1260 чоловік.

Селище Лозно-Олександрівка, розташоване на півночі Білокуракинського району Луганської області,  межує на півночі і на сході з Бєлгородською областю Російської Федерації, на півдні – із землями Тимошинської сільської ради, на заході – з Троїцьким районом. Селище займає територію, яка благодатна для проживання. В основному чорноземні ґрунти, порівняно теплий клімат, річка Лозна, притока річки Айдар, багаті рослинний і тваринний світи. Є незначна частина суглинистих ґрунтів та заболочених земель у заплавах річки Лозної. Площа земельної території становить 25739 га, в основному вирощується озима пшениця, кукурудза, ячмінь і технічна культура – соняшник.

30 серпня 1758 року був освячений  храм в честь Олександра Свірського, ім’я якого носив князь Олександр Борисович Куракін  - засновник селища Лозно-Олександрівка, цей день і вважається днем заснування Лозно-Олександрівки. При церкві було 202 десятини землі. Кількість прихожан, а значить і жителів села  становила 1420 чоловік. За даними Харківської державної наукової бібліотеки ім. Короленка в 1864 році в Олександрівці вже було 365 дворів, 1164 чоловіків і 1201 жінка.

Олександрівкою село назване в честь трьох Олександрів: з перших прибувших братів – старшого Олександра, в честь преподобного Олександра Свірського (1448 – 1533) – засновника Олександро - Свірського Монастиря, який знаходиться в 20 верстах від Ладожського озера, і в честь князя Олександра Борисовича Куракіна – володаря Лозно - Олександрівки. Річку поселенці назвали Лозною, тому що її береги були порослі лозою. Слобода стала називатися Лозно - Олександрівкою від назви річки і імен трьох Олександрів. В кінці ХІХ ст. в Лозно - Олександрівці була відкрита церковно-приходська трьохрічна школа. У ці ж часи діяла і Мар’їно-Олексапільська школа на території нинішньої, так званої в народі, Грузинки. Ця школа існувала до 80-х років.  Після  1917 року життя лознян змінилося, землі були роздані бідноті, худоба, інвентар теж перейшли в їх користування. Займався цією справою Мойсей Мартинов, потім Хожило Іван Максимович.

Першим прообразом колективного господарства в селі були СОЗИ (спілки по суспільному обробітку землі). У 1924-1925 рр. на території Лозно-Олександрівської сільради утворилися три комуни. Перша комуна була на землях і в приміщеннях дитбудинку, існуючого після комуни, по шляху на село Лозне, Шарівку, друга – в Ново-Олександрівці, третя – в Тимонові.

У Лозно-Олександрівці в 1928 р. побудували лікарню, аптеку, ветеринарну лікарню. У 1932 р. виріс красивий Будинок культури з бібліотекою. Лікарня була велика. Діяли терапевтичне, хірургічне, дитяче, пологове, туберкульозне відділення, лабораторія.

У 1929-1930 рр. у Лозно-Олександрівці були організовані колгоспи – «Червоний хлібороб», «Червона армія». У 1931 р. був організований колгосп «Гігант». До нього входили Лозно - Олександрівка, Дуванка, Грузинка, Попівка і Вишневе.

У 1927 - 1929 рр. побудували в селі нове приміщення семирічної школи на вулиці Магістральній. Проіснувала семирічка до 1934 року. У 1934 р. школа стала десятирічкою. Перший випуск десятикласників був у 1937 році. Випускників було 22. Двадцять з них стали учителями.

За роки Другої світової війни  було призвано на захист Батьківщини  369 мешканців  селища. 154 з них полягли смертю хоробрих. 195 чоловік за мужність і відвагу нагороджені орденами і медалями.  9 червня 1942 року німецькі загарбники захопили село. Почалися відправки молоді до Німеччини. Велику допомогу населенню зробив лікар Сінельников І.М.. Він давав дефективні довідки про різні страшні хвороби: тиф, холеру. І до цього часу односельчани вдячні йому, бо він, ризикуючи своїм життям, рятував юнаків та дівчат від рабства. Ранком 19 січня 1943 року селище було звільнено. За спогадами односельчан, тут, у Лозно - Олександрівці у воєнні роки стояв штаб генерала Жукова, розміщався він на території лікарні. В Журавлевому яру, за лікарнею, були основні комунікації штабу. Там були вириті під землею і добре обладнані дубом спеціальні підземні кімнати, де проходила напружена робота штабістів, де працював сам генерал.

Біля Будинку культури розташований пам’ятник полеглим воїнам у роки Другої світової війни. Тут поховані солдати, які визволяли в минулому Лозно-Олександрівський район від німецько-фашистських загарбників.

4 липня 1964 року село Лозно-Олександрівка було перейменовано у селище міського типу і в зв’язку з цим рішенням Лозно-Олександрівську сільраду перейменовано в селищну Раду депутатів трудящих, до території належали колгоспи «Правда» і «Заріччя». Виконком селищної Ради з початку його діяльності і по жовтень 1977 року іменувався Лозно - Олександрівською селищною Радою депутатів трудящих, а з жовтня 1977 року  - Радою народних депутатів. У 1966 році селище стало відноситись до Білокуракинського району, а до цього, після війни, належало Білолуцькому району.

У 1967 році  на території селищної ради проживало 2950 чоловік. Селище було повністю  радіофіковане і електрифіковане. Діяли два сільгосппідприємства «Правда» та «Заріччя», вони  займалися вирощуванням зернових культур, молочним і м’ясним тваринництвом. У господарствах на 1987 рік було 57 тракторів, 25 комбайнів, 51 автомашина і 2 автобуси. Працювало 44 спеціалісти сільського господарства. 28 трудівників нагороджено орденами і медалям. З  2003 року «Правда» та «Заріччя» були ліквідовані, на їх місці почало свою діяльність ПрАТ СВФ «Агротон».

 У 1980 році була  збудована нова школа на 450 місць.  Працювали: магазини (12), кафе, будинок побуту, Будинок культури, бібліотека,  дитячий садок, лікарня, аптека, пожежна частина, цегляний завод, хлібопекарня, молокозавод, олійниця,  АЗС, поштове відділення, відділення «Ощадбанку», АТС, відділення РЕМу, СТО. В 1990 – 2000 роках життя на селі погіршилося: господарства розвалилися, підприємства закривалися, роботи не має, молодь виїздить в міста, дітей народжується все менше. На 1 січня 2001 року населення ради складало 1550 чоловік.  

З 1 грудня 2006 року   на території селищної ради зареєстрована і працює Громадська Організація Соціально - Культурного  Розвитку «Добродій».  В першу чергу  «Добродій» займається благоустроєм селища. 

З лютого місяця 2011 року після капітального ремонту  розпочав свою роботу дошкільний навчальний заклад «Барвінок», який дає змогу отримувати якісну дошкільну освіту більш 20 маленьким жителям селищної ради. В 2013 році провели реконструкцію водопроводу в смт. Лозно-Олександрівка.

На сьогодні близько 90 % села газифіковано. Щороку  селищна  рада займається благоустроєм території: в парку культури та відпочинку облаштовано дитячо - спортивний майданчик, на території школи встановлений спортивний майданчик,  висаджуються квіти та дерева.

На  території селищної ради діють: селищна рада, амбулаторія загальної практики сімейної медицини, пункт «Швидкої допомоги», аптека, пожежна частина, Луганський прикордонний загін відділення «Лозно-Олександрівка», відділення «Укрпошти», відділення «Укртелекому», банкомат та термінал «Ощадбанку», відділення Нової Пошти, лісництво, Лозно-Олександрівська ЗОШ І-ІІІ ступенів, ДНЗ «Барвінок», Будинок культури, бібліотека,  магазини, кафе, СТО.

Працюють  ПрАТ СВФ «Агротон», ТОВ «Білокукракинський тваринницький комплекс» та 87 одноосібників землекористувачів.

8 лютого 2018 року за ініціативи селищного голови Проценко І.П. та після громадських обговорень Мирненська та Солідарненська сільські ради надали згоду на добровільне об’єднання територіальної громади з центром в смт Лозно-Олександрівка.

Мирненська сільська рада:

Мирненській сільській раді підпорядковуються наступні населені пункти:

  • селище Мирне
  • село Нянчине
  • село Попасне
  • село Новопокровка
  • село Кочине Розпасіївка

Населення Мирненської сільскої ради становить 660 чоловік.

Селище  Мирне розташоване на півночі Луганської області, за 38 км від районного центру - Білокуракине, за 7 км від залізничної станції Солідарне.  Населення селища становить  485 чоловік.

Офіційною датою заснування села вважається 1909 рік. До 1930 року село називалося Стукалове. До відміни кріпацтва, землі на яких розкинулося селище Мирне, юридично належали княгині Мещерській. Княгиня отримала землі від російського царя в подарунок. Мала 40 000 десятин землі. Сама княгиня та члени її родини постійно проживали в Харкові, а в свій родовий маєток наїздили рідко, частіше  влітку. Весь інший час наглядав за маєтком прикажчик  Стукалов. Події революції 1905 року привели до того, що княгиня Мещерська ці землі продала Харківському банку, а перед революцією 1917 року землі потрапили до  рук княгині Піддубної. Вона мала 10 000 десятин землі. Після революції ці землі отримали  переселенці з Харківської, Полтавської, Київської губерній.

На схід від центральної садиби, там де починаються поля Новопсковського району, є живописний куточок – Мокнище. Це невеликий ставок, оточений очеретом, навколо ставка болотисті, «мокрі» береги. Вода в  ставку  навіть  у  літню  спеку  не  прогрівається,  бо  з-під   землі б’ють холодні джерела.

У страшні роки Великої  Вітчизняної війни 65 жителів села стали до  лав Червоної Армії. Десятки матерів, жінок, сестер так і не дочекалися своїх рідних. У селі лишилися лише люди похилого віку, жінки та діти, які працювали, не покладаючи  сил в ім’я Батьківщини.  Ареною великих битв радгосп не був, але були бої  місцевого значення, де гинули наші солдати та офіцери. На центральній садибі радгоспу стоїть пам’ятник загиблим, де поховано 57 воїнів.

На початку 30-х років нашого століття на території села Стукалове  було створено колективне радянське господарство з популярною тоді назвою - радгосп «Червоноармієць». Тоді у селі нараховувалося 15 дворів з населенням 40 чоловік. Головні господарські приміщення побудували військові, червоноармійці. Протягом 35 років очолював господарство Герой Соціалістичної Праці Будняк В.М. Господарство, кероване висококласним спеціалістом, було одним з найбагатших радгоспів області й України, це був  радгосп - мільйонер.

У 1929 році був створений колгосп «Паризька Комуна». А у 1930 році на території північної частини колишньої Старобільщини (нині Сватівський, Троїцький та Білокуракинський райони) був створений великий радгосп «Тополі». У цей час для робіт залучали військовослужбовців Червоної Армії, і на території с. Стукалове працювала військова частина. Тому господарство отримало назву «Червоноармієць». Так, радгосп «Червоноармієць» виник у 1931 році і вийшов зі складу радгоспу «Тополі».

Після голодного 1947 р. в радгоспі були одержані дуже високі врожаї. За ці результати багато робітників  було нагороджено орденами і медалями. Серед них комбайнери, керівники бригад, ланкові. У 1951 році в радгоспі  був призначений директором Будняк Володимир Микитович. Саме на період його керівництва припадає пік розквіту Червоноармійського. Умілий організатор, він зумів визначити економічні і соціальні пріоритети розвитку господарства і села і спрямував на них всі зусилля, зоотехнік за фахом. Він також зумів підібрати таких спеціалістів і робітників, які вболівали за виробництво, вміли добре працювати і своїм вмінням вели за собою простих робітників. Так, у селі з’явилися нові МТФ, МТМ, гараж, ряд адмінприміщень, їдальня, готель, гуртожиток, пекарня, дитячий садок, бібліотека, мережа спеціальних магазинів. У радгоспі велось велике будівництво тваринницьких ферм. Закуплялась нова техніка трактори, комбайни, автомашини і т.д. Катастрофічно не вистачало житла. А тому у 1955-1965рр.у радгоспі було організовано індивідуальне будівництво житла. За цей період було збудовано в с. Червоноармійське  3   нових   вулиці  індивідуально і декілька будинків за кошти радгоспу, був протягнутий водопровід по селу і побудований Будинок культури.

У   1965   році   за   високі   виробничі     показники   директор  радгоспу Будняк В.М. був нагороджений Золотою Зіркою Героя Соціалістичної Праці. У цей період у радгоспі працювали 800 робітників і спеціалістів сільського господарства серед них у  тваринництві працювало 250 чоловік, 60 – шоферів, 108 – трактористів – машиністів.

На цей час у господарстві налічувалося 800 корів, 1500 молодняка, великої рогатої худоби, 1200 свиней,10000 голів овець. Радгосп був другий у районі за величиною. А тому 1970 році три бригади було відділено і на їх базі утворений новий радгосп «Ювілейний». Але це ніяк не вплинуло на виробничі показники радгоспу «Червоноармієць».

У 1975 році директором був призначений Трокай Володимир Григорович. У цей період  був збудований ангар, велася будова нової вулиці, на якій поселилася майже вся молодь радгоспу. Її в той час так і називали «Молодіжна».

У 1977 році була зведена нова школа зі спортивним залом, яка через рік набула статусу середньої. У той час в ній навчалося 280 учнів. У радгоспі були 2 дитсадки, до яких  влітку ходили 100 малят.

У 1978 році директором був призначений Журба Микола Олексійович, а з 1980 – Сінченко Іван Іванович. Радгосп працював стабільно, одержуючи високі врожаї. У цей період радгосп одержував майже кожного року до 9500т зерна, 1500т соняшнику, 2200т молока, 600т м’яса. З кожним роком покращувалися матеріальні й культурні  умови життя жителів села.

У 1987  році був обраний уже на альтернативній основі  директором Малік Сергій Миколайович, який керував радгоспом до реформування у 1994 році. У 90-х роках з’явився новий торгівельний центр, тоді ж почалася газифікація села. Було споруджено олійницю і млин. На цей час у селі нараховувалося 600 жителів.

У 1994 році розпочався процес реформування радгоспу «Червоноармієць». У результаті господарство розпалося на вісім одиниць з різними формами господарювання. Різко знизився життєвий рівень жителів села. Значно зменшилася кількість мешканців.

З квітня 2009 року  сільським головою Червоноармійської сільської ради  став Бабіч Володимир Олександрович. 3 червня  2016 року с. Червоноармієць було перейменовано в селище Мирне.         

8 лютого 2018 року згідно Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»  сесією Мирненської сільської ради було надано згоду на добровільне об’єднання Мирненської сільської ради  в об’єднану територіальну громаду Лозно - Олександрівської селищної ради.

Після об’єднання в с. Мирне повноцінно почало  функціонувати КП «Сількомунгосп Лозно-Олександрівської селищної ради» директором якого є Бабіч В.О.

Станом на 01.01.19 року до Мирненського старостинського округу Лозно - Олександрівської селищної ради відносяться 5 населених пунктів, а саме: селище Мирне, села Нянчине, Попасне, Новопокровка та Кочине – Розпавсіївка.

У селищі Мирне працюють школа, дитячий садочок, Будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт, чотири торгові точки, вісім фермерських господарств (найбільшими з яких є «Донбасс - Агро» та «Форвард»).

Солідарненська сільська рада:

Солідарненській сільській раді підпорядковуються наступні населені пункти:

  • село Солідарне 
  • село Гладкове 
  • село Калинова Балка 

Населення Солідарненської сільскої ради становить 612 чоловік.

На просторах Старобільської рівнини, куди заходять відроги Середньоруської височини розташоване село Солідарне. Раніше село називалося Босово, а в 1961 році його перейменували і воно дістало назву Солідарне. Ця назва походить від слова «солідарність». Зв’язане воно з будівництвом залізниці, яка проходить через село. Залізницю будували одразу з двох сторін: від Старобільська – з однієї сторони та від Валуйок – з іншої. Зустріч будівельників відбулася в селі, ця зустріч лягла в основу назви залізничної станції, а згодом і села.

Село Солідарне виникло в сиву давнину, за часів Петра І в 1703 році. Поселенці селилися в цьому місці тому, що недалеко проходив шлях, який з’єднував торгові центри Сватово і Ровеньки.

Першим жителем села був Босенко Микита Данилович. Від цього прізвища і походить назва села Босово. Спочатку в селі нараховувалось не більше 8 – 10 будинків. Поступово воно розросталося за рахунок росту сімей переселенців, особливо з Полтавщини.

В невеликій улоговині були відкриті колодязі, вище будувалися будинки. З північного боку села ріс ліс. Жителі села були кріпаками. Головним заняттям перших переселенців було землеробство і скотарство. Землі, на яких розташоване село, належали князю Мещерському, а перед Великою Жовтневою соціалістичною революцією землею володіла княгиня Мещерська.

Життя селян було дуже тяжким. Жили вони злиденно, мали всього по 5 – 6 десятин землі, тому звістку про повалення царизму зустріли в селі з великою радістю. Більшість жителів села вступили в червоноармійський загін.

Після закінчення громадянської війни в селі були здійснені соціалістичні перетворення. В 1929 році в селі Босово був організований колгосп, а восени 1930 року він був реорганізований в радгосп «Червоноармієць». А коли в 1932 році почалося будівництво залізниці, яка проходила через село, то воно стало робітничим селищем.

В 1936 році, напередодні Великого Жовтня, побудова залізниці була завершена, через село пройшов перший паровоз. В цей час була побудована і залізнична станція. В 1936 році почалось будівництво хлібоприймального пункту. В 1938 році в селі була побудована і заготівельна контора для заготівлі шкір, пір’я, овочів та фруктів.

   Населення села брало активну участь у боях на багатьох фронтах Великої Вітчизняної війни. Самовіддано працювали в тилу ворога і жителі села, своїми зусиллями допомагали Радянській Армії. Село Босово було ареною тяжких боїв. В червні 1942 року німці окупували його. Вони знищили багато будинків, був зруйнований хлібоприйомний пункт, склади спалені, жителі села пограбовані. Окупація села продовжувалася з червня 1942 по січень 1943 року. Багато солдатів полягло у боях за село. Вдячні жителі поховали героїв там, де вони загинули. Такі могили були в різних місцях на території села. А в 1949 році було прийняте рішення районним військкоматом здійснити перезахоронення всіх загиблих воїнів в єдину братську могилу.

Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни жителі села Солідарного, як і весь народ нашої країни, приступили до відбудови народного господарства. Село піднімалося з руїн. Відбудовувались зруйновані будівлі, будувалися нові. Був відбудований Солідарнівський хлібоприймальний пункт. В післявоєнні роки на підприємстві з’явилося багато техніки: транспортерів, самоподавачів, вагононавантажувачів. Це дозволило на 85% полегшити працю робітників, збудовано 20 складів місткістю 52,5 тис. т. виріс вантажообіг зерна (в 1945 – 15 тис.т., а в 1960 – 57 тис.т.).

В 1964 році була побудована поточна лінія по прийому, підробці і висушуванню зерна, соняшника, кукурудзи. З 1964 – 1972рр. пройшла реконструкція хлібоприймального пункту. Директором Солідарнівського ХПП з 1955 по 1969 рр. був Данько Петро Федорович.

В 60-ті роки в селі з’явилася стаціонарна кіноустановка, фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотека, стадіон, дитячі яслі, дороги з твердим покриттям, працювало 6 магазинів: промтоварний, взуттєвий, культтоварів, 2 продуктових, господарський; кафе, був відкритий комплексний пункт побутового обслуговування населення, який виконував такі послуги: пошив легкого плаття, ремонт одягу, годинників, взуття, хімчистка. Село було електрифіковано.

В 1953 році Босівська початкова школа була реорганізована в семирічку, бо до цього учні села ходили в 5-7 класи в Гладківську семирічну школу за 6 км від Босово. В школі було всього три класні кімнати. В 1957 році почалася добудова шкільного приміщення шляхом народної будови. Керував добудовою школи директор Босівської семирічної школи Худолєєв Іван Петрович. В 1960-1961 рр. добудова шкільного приміщення була закінчена. Було добудовано 4 класних кімнати, великий коридор. Щоб перейти на однозмінне навчання, добудували ще 3 класних кімнати. В 1972р. почав будуватися елеватор, в 1976 році будівництво було закінчено. Був побудований один з найбільших елеваторів України ємкістю 77,3 тис. тон. На підприємстві є механічна майстерня, електроцех, пожежне депо, лабараторія, охорона, приймально-якісний аппарат, бухгалтерія. Елеватор приймав зерно (до 1991р.) від 4 районів: Щорічно на елеватор надходило зерна від колгоспів і радгоспів 50-70 тис. тон,і до 20 тис. тон соняшника. Елеватор займався підготовкою зерна до млинових, круп’яних і посівних якостей. Зерно відвантажували на млини, круп’яні і комбікормові заводи.

За період з 1994 по 1998 рік елеватором прийнято 161070 тон зерна і соняшника.

В грудні 1994 року в селі Солідарне відбулися вибори  депутатів та голови сільської ради. По підсумкам голосування сільська виборча комісія признала повноваження голови сільської ради та депутатів. Головою сільської ради було обрано Бикова С.І. 1942 р.н. Так,з 10 січня 1995 року у результаті відокремлення від Червоноармійської сільської ради утворилась Солідарненська сільська рада народних депутатів. Територія ради складає 740,6 га земельної площі,з неї територія населеного пункту с. Солідарне 251,3 га,землі запасу 103 га,землі резерву - 94,9 га,землі в користуванні та володінні громадян - 165,7 га.

В селі 354 двори,проживає 757 жителів,з них 143 діти дошкільного та шкільного віку, 250 чоловік пенсійного віку. Основними напрямками діяльності сільської ради є соціальний захист громадян, жителів села та розвиток культури на селі. Крім того,всі необхідні документи на отримання пенсії, допомоги та інше, жителі села складають у сільраді, а вже потім самі працівники відправляють їх за призначенням. Отже, мешканцям села не приходиться долати немалу відстань до райцентру, щоб вирішити те чи інше питання.

За ініціативою сільської ради, при фінансуванні Солідарненського елеватора та підтримці райдержадміністрації в 1997 році було розпочато реконструкцію споруди, де раніше був розташований магазин Лозно-Олександрівського сільпо, сільський клуб. 8 травня 1998 року в переддень Дня Перемоги відбулося урочисте відкриття Будинку культури. З дня заснування ради традицією стало відмічати свята всім селом.

Осердком життя в селі є Солідарнівська ЗОШ І – ІІ ступенів. В 1995 році було зроблено капітальний ремонт Солідарнівської неповної середньої школи: добудовано два коридори школи, котельня, перекрито дах школи, проведена каналізація, частково замінена підлога, в класних кімнатах замінені двері, вікна, покриті лінолеумом коридори школи, заасфальтоване шкільне подвір’я.    

На території села знаходиться залізнична станція, яка здійснює перевезення вантажів і пасажирів. Жителі села задоволені наявністю станції, бо незалежно від будь-якої погоди, вони мають змогу виїхати і в напрямку Луганська.

Сучасного вигляду селу надають два двоповерхові будинки, один із яких збудований зовсім недавно. Там мешкає десять сімей. Вони поєднують міські умови життя і сільське господарювання. Місцем відпочинку і проведення спортивних змагань є стадіон «Колос».

Сільська рада і депутати проводять велику роботу по підтриманню села в належному стані: проводять суботники, організовують дозвілля сільчан, сприяють викоріненню шкідливих звичок у населення.

В селі відроджуються старі звичаї і традиції. В Солідарному живуть люди різних національностей. Мова спілкування жителів села в основному українська.  

Головою сільської ради з 2006 по 2009 року був Радько М.І., а з 2010 по 2018 рік був Стадніков О.І.

В 2018 року згідно Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»  сесією Солідарненської сільської ради було надано згоду на добровільне об’єднання Солідарненської сільської ради  в об’єднану територіальну громаду Лозно - Олександрівської селищної ради.

29 квітня 2018 року відбулися перші вибори в об’єднану територіальну громаду Лозно-Олександрівської селищної ради на яких було обрано Лозно-Олександрівським селищним головою Леонова Олексія Олександровича та 14 депутатів.

31 травня 2018 року пройшло засідання першої сесії новоствореної громади, після чого громада почала жити та працювати по – новому.

23 вересня 2018 року відбулися перші вибори старост на яких старостою Мирненського старостинського округу було обрано Нікітіну Ірину Миколаївну, старостою Солідарненського старостинського округу було обрано Базалєєву Анну Юріївну.

На  території селищної ради діють: селищна рада, амбулаторія загальної практики сімейної медицини, пункт «Швидкої допомоги», аптеки, пожежна частина, Луганський прикордонний загін відділення «Лозно-Олександрівка», відділення «Укрпошти», відділення «Укртелекому», банкомат та термінал «Ощадбанку», відділення Нової Пошти, лісництво, Лозно-Олександрівська, Мирненська ЗОШ І-ІІІ ступенів та Солідарненська ЗОШ І-ІІ ступенів, ДНЗ «Барвінок» та «Дзвіночок», Будинки культури (5), бібліотеки (4), Фапи (3), магазини (8), кафе (2), СТО.

За ініціативи та  підтримки активних депутатів селищної ради проводяться масові заходи, суботники по благоустрою територій, фермерські господарства та землекористувачі допомагають в поточному ремонті місцевих доріг.

До  Лозно - Олександрівської селищної ОТГ увійшли: селище Лозно-Олександрівка, село Олексапіль, село Петрівка, селище Мирне, село Кочине - Розпасіївка, село Новопокровка, село Нянчине, село Попасне, село Солідарне, село Гладкове, село Калинова Балка і село Миколаївка. 

Площа об’єднаної територіальної громади: 254.6 км 2. Чисельність населення громади: 2512.

https://rada.info/upload/users_files/04335453/docs/8b615274291275be1df42cc1b9be9273.doc

https://rada.info/upload/users_files/04335453/docs/1da4dac6accfcdd96e6b7d595c7f96f4.doc

 

                                                         

 

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора